Facebook
Home Blog

Колекції вінтажного одягу. Мода Брукліна від Едуардіанської епохи до 1990-х років

By
Anna Moshak
-
0

Щороку інтерес до вінтажного одягу, до історії моди зростає. Прикладами чого є магазини вінтажного одягу в Брукліні, які пропонують оглянути унікальні колекції. Більше про все це розповість brooklynka.com.

Популярність магазинів вінтажного одягу

Варто розглянути детальніше причини такої популярності, яка з кожним роком лише зростає.

  1. Вінтажний одяг пропонує унікальні речі, які не знайдеш у звичайних магазинах. Завдяки цьому можна виразити свій власний стиль, не бути схожими на інших.
  2. Все більше містян прагнуть бути екологічно свідомими. У цьому випадку, покупка вінтажного одягу – це надання другого життя старим речам. Такий вибір допомагає зменшити кількість текстильних відходів.
  3. Вінтажні речі виготовлені з якісних матеріалів, які пройшли випробовування часом. Натомість, сучасний одяг швидко зношується.
  4. Такий одяг є цікавим нагадуванням про минулі часи та епохи. Підбір образу в одному з магазинів вінтажного одягу може викликати ностальгічні почуття, допомагає краще відчути зв’язок з минулим.

Тож, цілком зрозумілою є популярність магазинів вінтажного одягу, обумовлена стійкістю, унікальністю, високою якістю та особливою історією. Цей інтерес відчувають також жителі Бронкса.

Бруклінський вінтаж

У Брукліні є всі шанси оновити гардероб, наповнивши його унікальними та стильними вінтажними речами.

  1. Awoke Vintage. Магазин позиціонує себе як заклад «для всіх». Особливо підходить такий заклад для пошуку ідеальної пари вінтажних джинсів. Крім великої колекції деніму, жителі Бронкса зможуть знайти тут одяг, аксесуари на будь-який сезон. Awoke Vintage має три локації у Брукліні: у Вільямсбурзі та дві локації у Грінпойнті.  Відвідавши цей магазин, ви зможете підібрати вінтажний одяг та аксесуари 1920-1990-х років. У самому закладі завжди панує гостинна, затишна атмосфера, що є ідеальним для неквапливого перегляду запропонованих зразків.
  2. Feng Sway. Магазин вінтажного одягу у Грінпойнті приваблює незвичайним оформленням, адже демонструє стиль тропічного максималізму, має диско-кулю та прикрашений зеленню. У закладі можна знайти одяг різних епох, а колекції ретельно відбираються власницею магазину – Кейт Лаутер.
  3. Thrift Lab Greenpoint – це невеликий магазин у Грінпойнті, де зібрані вінтажні речі з Європи. Колекції постійно поповнюються, відвідувачі зможуть підібрати для себе піджаки, шкіряні куртки, денім та багато іншого.
  4. Unearth Vintage. Це приклад сімейного магазину, відкритого у 2022 році. У закладі представлені вінтажні зразки, ювелірні вироби, предмети для дому, що мають багату історію. На кожному предметі можна побачити написаний від руки ярлик, де зазначена інформація щодо складу тканини, стану, дати виготовлення.
  5. L Train Vintage. Заклад пропонує вибір вінтажного одягу для чоловіків та жінок на будь-який смак. Це варіанти, починаючи від бохо-шику 1970-х до гранжа 1990-х років.

Це лише декілька прикладів вінтажних магазинів у Брукліні. Боро Нью-Йорка відоме різноманітними районами та мультикультурними мистецькими громадами. Саме тому Бруклін вже давно став центром для творчості та самовираження.

Автентичність та пошук кращих вінтажних речей

У вінтажних магазинах Брукліну можна знайти унікальні речі для чоловіків та жінок з цікавою історією. Експерти з полювання на вінтажні скарби у Брукліні дають декілька порад з цього приводу:

  • важливо провести власне дослідження, підібравши той магазин вінтажного одягу, що відповідає вашому стилю, бюджету. Тобто потрібно мати чітке уявлення щодо предметів, які вас цікавлять;
  • вінтажні магазини – це завжди пошук, тому потрібен час для того, щоб знайти кращу річ. Кожну річ потрібно ретельно оглянути на наявність зносу, пошкоджень;
  • вінтажні магазини часто проводять розпродажі, пропонують знижки на товари. Завжди запитуйте про це, щоб ваш шопінг виявився ще й вигідним;
  • завжди приміряйте річ. Вінтажні речі мають свою історію та безліч переваг, проте такий одяг має вам личити.

Загалом, пошук вінтажних речей у Брукліні може стати цікавою пригодою для одного, або ж для компанії. Це завжди дослідження різних стилів та епох, відкритість до нового.

Brooklyn Cloth Second-hand Marketplace

Не завжди є змога особисто відвідати магазини вінтажного одягу в Брукліні. Саме тому була створена онлайн-платформа Brooklyn Cloth Second-hand Marketplace, де можна знайти вінтажний та вживаний одяг. Для багатьох це реальна можливість поповнити гардероб стильними, вінтажними речами, не виходячи з дому.

Ця платформа вже давно завоювала любов містян через унікальні знахідки, стійкість та екологічність, доступність та високу якість представлених виробів. Проглядаючи каталог, можна потрапити на унікальні речі, які виготовлялися в декількох екземплярах.

До того ж, онлайн-платформа Brooklyn Cloth Second-hand Marketplace дозволяє не лише купувати, але й продавати. Зручно й те, що обравши вінтажні речі, ви зможете їх придбати з доставкою додому.

Унікальний досвід покупок

Дослідження вінтажних магазинів Брукліну дозволить отримати унікальний досвід покупок. Містяни зможуть знайти приховані скарби, додати до свого гардеробу речі з історією.

Відома піаністка. Історія Симони Діннерштайн з Брукліна                                 

By
Anna Moshak
-
0

У кожного свій шлях до успіху. Якщо говорити про піаністку Симону Діннерштайн, то її історія нагадує казку. Вона дебютувала у 2005 році і відтоді яскраво палає. Більше про відому піаністку з Брукліну розповість brooklynka.

Рання історія

Симона Діннерштайн народилася та виросла у Брукліні. Відомо, що джерелом натхнення для юної дівчини був її тато Саймон. Він був ідеалістичним, безкомпромісним у мистецтві художником. У 29 років він виконав триптих у 14 футів завширшки, який нині знаходиться в Університеті Пенсильванії. Вона пригадувала, що слова батькам про мистецтво схоже на те, що вона думає та відчуває по відношенню до музики.

Вона грала у школі, а у 20 років – три роки навчалася у Пітера Серкіна, на якого теж вплинув Гулд. Разом вона зіграла із Пітером музику Баха. Це допомогло піаністці розкритися, досліджуючи та думаючи про музику Баха у іншому світлі.

Вона багато років виступала на невеликих концертних майданчиках, на територіях багатьох громадських центрів. Її виступ у в’язниці середнього рівня безпеки зібрав 15 000 доларів. Ще одне цікаве досягнення Симони у тому, що вона самостійно продюсувала запис «Голдбергських варіацій» Баха.

За словами Симони, у неї не було конкретного плану, а була низка випадкових подій, у яких вона робила правильний вибір.

Дебют у 2005 році

Він відбувся у Weill Recital Hall, отримавши неймовірну рецензію у New York Times.

У 2007 році Telarc випустила версію «Голдбергських варіацій». Маловідомою є історія, що до цього лейбл відхиляв пропозицію, як й інші. Річ у тому, що особа, відповідальна за маркетинг, дійшла до Арії і вона їй не сподобалася. Інші лейбли, навіть у тому разі, коли їм все подобалося, відхиляли пропозицію через ймовірний ризик.

На тому етапі було важко, адже було відчуття, наче галузь вмирає: платівки продавались мало, а звукозаписні компанії жили за рахунок концертів. Симона зіштовхнулася з ситуацією, коли вона розуміла, що більше концертів отримає після випуску платівки, проте інші – ні. Але Telarc все ж випустив запис «Голдбергських варіацій».

Загалом, 2007 рік став особливим для Симони Діннерштайн, адже вона отримала миттєве міжнародне визнання. Її запис був перший тиждень лідируючим у чарті класичної музики Billboard, а потім з’явився  у списках «Найкраще за 2007 рік».

«Голдбергські варіації»: історія

Вперше вона почула їх у 13 років, разом із хлопцем, у якого була закохана. Вона пригадувала, що у юнака був програвач компакт-дисків. Тож, у його кімнаті Симона вперше слухала Арію. Для неї це було прозрінням, адже нічого більш зворушливого у житті вона не чула.

Виконання та запис цього монументального твору став неймовірно важливим для Симони. В одному з інтерв’ю вона розповідала більше про це. Піаністка пригадувала, як виграла прослуховування у закладі Астрал у Філадельфії, який допомагає молодим музикантам. У якості головного призу був дебютний сольний концерт, під час якого виконавиця мала змогу обрати самостійно свою програму.

Симона Діннерштайн пригадувала, як одного разу поверталася із чоловіком додому з концерту, розмовляючи про майбутній виступ. Тоді й прийшла ідея зіграти «Голдбергські варіації». Хоча спочатку ідея полягала у записі варіацій Гленна Гулда, адже творче подружжя обожнювало його.

Планування концерту трохи розтягнулося у часі, адже піаністка народила сина Адріана. Вона продовжувала підготовку ще на етапі вагітності, а також тренувалася, коли Адріан був ще немовлям.

Запис Арії видався повільнішим через фортепіано – гамбурзький Steinway 1903 року з особливо ліричним звуком. Симона, працюючи над твором, експериментувала, намагалася грати різними способами, але згодом зрозуміла, що гра йде у певному порядку.

Жінка одного разу сказала, що найбільшим викликом для музиканта є слухати те, що в його голові. У творі їй хотілося не постійного пульсу, а сповільнення, адже це дає вихід для більшої кількості варіацій.

Цікавий дует

Симона Діннерштайн у дуеті із Зуіллом Бейлі випустила повний запис творів Бетховена для фортепіано та віолончелі. Піаністка виступала перед аншлагом у Лінкольн-центрі, та була задоволена результатом. На її думку, дещо змінилося. Наприклад, вона стала більш сміливішою у питанні часу, інтервалів між варіаціями.

Вона виступала у Відні, виконувала Концерт мінор Баха із оркестром Франкфуртського радіо, із симфонічними оркестрами Міннесоти та Атланти.

Бах для талановитої піаністки займає центральне місце у творчості, проте її репертуар на цьому не закінчується. Прикладом є музика сучасного композитора Філіпа Лассера.

Симона Діннерштайн та Бруклінський оркестр

У 2023 році талановита піаністка виступала разом із Бруклінським оркестром. Захід проходив у Roulette Intermedium за адресою: 509 Atlantic Avenue Brooklyn. Виступ розпочався о 19:30 та тривав годину.

Програма включала прем’єру Симфонії №14 Філіпа Ґласса разом із його Тірольським концертом для фортепіано з оркестром за участю талановитої піаністки з Брукліну Симони Діннерстайн, яка була номінована на премію GRAMMY.

Окремо хочеться додати інформацію про Бруклінський оркестр. Це симфонічний ансамбль, створений у 2015 році, присвячений новій музиці. Діяльність оркестру зосереджена на сучасних композиторах. Засновником є Олів’є Ґліссаном, а головною ідеєю – об’єднання тих жанрів музики, які вкрай рідко зустрічаються на класичній сцені. Такий підхід дозволяє розширити оркестровий репертуар, роблячи симфонічну музику більш доступною для значно ширшого кола людей.

Мрія Симони

Вона мріє створити фонд у Нью-Йорку, щоб музиканти мали змогу адаптувати місцеві установи, організовуючи там концерти. Йдеться про лікарні, школи, тощо.

Симона вже розпочала цей шлях, впроваджуючи програму у державній школі Брукліна. Варто зазначити, що її син навчається у цій школі. У світі, де музика оточує нас всюди, жінка сподівається, що все може змінитися.

Цікаві думки

Симона Діннерштайн вважає, що неправильно, коли піаніст звертає увагу на себе, адже ключове місце має займати музика. Її не так цікавить історична практика виконання, як те, що з цього складається. Розглядаючи «Голдбергські варіації», Симона помічає композиційну техніку, яка надихає, дозволяє інтерпретувати музику.

Ще одне цікаве розмірковування стосується творчості Баха, яку тривалий проміжок часу неправильно інтерпретували. На думку Симони, люди вважали його музику сухою та неемоційною, математичною, проте вона не поділяла цих думок. Для неї його музика чуттєва, з певним релігійним запалом. Проте у музиці Баха потрібно думати про те, що він хотів сказати, в іншому випадку – у його музиці можна загубитися.

Широкі музичні інтереси

Жінка започаткувала ряд проєктів, якими хочеться поділитися.

  1. Вихід Світової прем’єри фільму «Око – це перше коло» в Університеті штату Монтклер. Симона сама задумала, створила та зрежисерувала такого плану першу мультимедійну постановку. Вона використала картину батька.
  2. Піаністка виконала «Американську мозаїку» Річарда Деніеля на цвинтарі Грін-Вуд у Брукліні. Прем’єра була присвячена всім тим, хто постраждав від пандемії.
  3. До пандемії вона запустила проєкт «Bach-packing». Вона відвідувала уроки музики у різних школах, граючи музику Баха.
  4. Жінка створила власний ансамбль «Бароклін», яким самостійно керує.

Тож, історія Симони Діннерштайн – це приклад людини, яка з раннього дитинства знала, що хоче кар’єру піаністки. Її цілеспрямованість та талант, «випадкові події із правильними рішеннями» допомогли досягнути бажаного.

Новаторська фотографиня та її муза з Брукліну. Як Еліс Остін руйнувала стереотипи?

By
Anna Moshak
-
0

Ця жінка увійшла в історію як одна із перших та найпрацьовитіших жінок-фотографинь Америки, адже за життя вона зробила понад 8000 зображень. Еліс Остін працювала на Стейтен-Айленді, а найбільшої слави їй принесли вуличні фотографії, а також інтимні зображення життя, стосунків жінок Вікторіанської епохи. Більше про фотографиню та історію її музи з Брукліну розповість brooklynka.

Хто така Еліс Остін?

Її захоплення не обмежувалося лише фотографією, Еліс Остін була ще й спортсменкою, полюбляла грати на банджо, заснувала садовий клуб Стейтен-Айленд. Цікавим є й те, що вона була першою жінкою, яка у той час володіла автомобілем у своєму районі Роузбанк, штат Нью-Йорк. Відомо, що Еліс Остін брала участь у Велосипедному клубі Стейтен-Айленда, була активною учасницею життя громади. Це було справді неймовірно, адже для жінки тієї епохи вона мала дійсно багато прав.

17 березня 1866 року народилася Елізабет Еліс Остінс у заможній родині на Стейтен-Айленді. Коли дівчинці виповнилося 3 роки, їх з матір’ю покинув батько, що змусило їх переїхати до сімейної ферми Clear Comfort. Мати з донькою жили разом з бабусею та дідусем (по материнській лінії), з дядьком, тіткою з чоловіком.

Мати Еліс померла, коли дівчинці виповнилося 10 років, дівчинка залишилася сиротою. У цьому ж році дядько Освальд, морський капітан, познайомив Еліс з мистецтвом фотографії, адже привіз їй на день народження із Англії фотоапарат із сухою пластинкою.

Фотографія

Подарунок дядька став для Еліс неймовірним поштовхом до дій. Свою шафу на другому поверсі вона перетворила на темну кімнату, де самостійно навчалася, удосконалюючи свою техніку.

Ймовірно, темну кімнату для проявлення знімків дівчині зробив її дядько Пітер (на 14 років старше Еліс), який був професором хімії у Ратгерському коледжі. Цікаво, що чоловік був досвідченим фотографом-аматором, тому міг поділитися своїм досвідом.

Ще у підлітковому віці дівчині вдалося стати однією з найуспішніших фотографів Америки. Вона вирушила у світ, щоб зробити яскраві світлини, присвятити себе мистецтву. У той час практично не було жінок, які б займалися фотографією, особливо, якщо враховувати діяльність поза студією. Фотографувати у ті часи – це означало поєднувати інтенсивно фізичну і делікатну роботу. Завдяки Еліс Остін був введений термін «вулична фотографія». За такі фото їй не платили, тому Остін вважала себе любителем, а не професіоналом.

Доречно додати до загального портрета жінки, як її сприймали оточуючі. Еліс Остін не була заміжньою, не мала дітей, займалася «не жіночою» для тих часів справою. Її просто не могли зрозуміти оточуючі та рідні, адже цей опис ніяк не можна було назвати типовим, він виходив за традиційні рамки.

Завдяки мистецтву фотографії можна передати чимало емоцій. Наприклад, Еліс Остін полюбляла спостерігати, як пором перетинає Іст-Рівер. Там часто жінка фотографувала іммігрантів у гавані Нью-Йорка, намагаючись зафіксувати момент, коли сміливі та рішучі до дій люди прагнуть почати життя заново. У її об’єктив потрапляли безхатьки, діти-заробітчани, а також люди, яких важко було ідентифікувати у ті часи якимось терміном.

Кохання, знайдене у Брукліні

Наприкінці 19 століття новаторська фотографиня відпочивала у горах Катскілл, де й зустріла кохання всього життя. Це була Ґертруда Тейт, енергійна вчителька танців та вихователька дитячого садка з Брукліну. Жінка була на шість років молодшою за Еліс, вона полюбляла носити перуку поверх своєї стрижки.

У період їхнього знайомства Ґертруда ненадовго покинула рідний Бруклін для лікування черевного тифу. Того літа у жінок зав’язалися романтичні стосунки, які тривали до кінця їх життя.

Еліс та Ґертруда часто подорожували на автомобілі разом із другом Гаєм Лумісом, який був спадкоємцем бруклінського лісового капіталу та холостяком. Відомо, що пара закоханих жінок практично кожного літа подорожувала Європою. Еліс Остін для таких трансконтинентальних подорожей пакувала плівки, залишаючи скляні негативи вдома.

Варто зазначити, що Еліс Остін мала простий та важкий фотоапарат. Звичайно, сучасним містянам важко уявити дерев’яні ящики з об’єктивом попереду, негативним тримачем позаду (елемент, який утримував скляну пластину із срібною емульсією). Еліс Остін закріплювала камеру на штативі, завдяки чому знімки виходили чіткими. Камера та пластина, об’єктив із штативом – все це важило загалом 50 фунтів.

У 1890 році Еліс Остін придбала камеру компанії Scovill. Такий пристрій був схожим на камеру 4х5 дюймів.

Та повернемося до кохання Еліс. Вона жила у відкритих стосунках зі своєю партнеркою протягом близько 50 років. Такий вибір був сміливим та неординарним. Тож, можна вважати, що Еліс Остін стала однією з перших жінок, які боролися за права ЛГБТК+ спільноти. До речі, є чимало сучасних публікацій, які посилаються на жінку, акцентуючи увагу на її виборі та сміливості.

Історія кохання Еліс Остін є хорошим нагадуванням про важливість любові та поваги, а також прийняття відмінностей.

Фінансова скрута та розлучення з коханою

У 1929 році фондовий ринок обвалився, фотографиня відчула фінансові труднощі, адже втратила всі свої заощадження під час краху на Уолл-стрітт. Далі була Велика депресія – і ще більша скрута. Жінки працювали, пропонуючи свої послуги фотографії та танців, проте у 1944 році були змушені продати Clear Comfort.

Еліс Остін та Ґертруду Тейт виселили з будинку у 1945 році, де вони щасливо проживали протягом трьох десятиліть. Ще чотири роки вони жили у квартирі у Стейтен-Айленд, до періоду, коли стало надто важко доглядати за Еліс Остін, яка страждала на артрит.

Жінок розлучили, кожна відправилася до своїх родин, які однаково ніколи не схвалювали ці стосунки. Ґертруду відвезли до Квінза, де вона продовжувала викладати танці щотижня, незважаючи на вік. Еліс опинилася у Staten Island Farm Colony, у будинку для бідних.

Можливо, щасливий випадок допоміг Еліс, адже нею зацікавився Олівер Дженсен. Чоловік у минулому працював редактором журналу Life, а у 1950 році працював над написанням книги «Повстання американських жінок». Під час своєї роботи, проводячи дослідження у підвалі Історичного товариства Стейтен-Айленда, він знайшов понад 3500 скляних негативів Еліс Остін. Вони його одразу приємно вразили. Він почав цікавитися їх авторкою. Ще більшого здивування додало розуміння, що новаторська фотографиня жива, знаходиться у будинку для бідних.

Чоловік організував збір коштів, під’єднавши свої зв’язки, щоб перевести жінку у будинок для престарілих.

Перша та єдина виставка

У 1951 році завдяки Оліверу Дженсену вдалося організувати першу та єдину за життя талановитої Еліс Остін виставку. Це було 7 жовтня, яке згодом стало Днем Еліс Остін. У цей надзвичайно важливий для жінки день поруч була кохана – її муза із Брукліну.

Цей день був одним із найщасливіших. Згодом жінка пережила інсульт, а вже до весни Еліс Остін не стало. Її кохана прожила до 1962 року. Жінки мріяли бути поховані разом, але родина Ґертруди категорично відмовила в її останньому бажанні, тому жінка похована на кладовищі Сайпрес-Гіллз у Брукліні.

Новаторське мистецтво фотографії збереглося у Будинку Еліс Остін. Це частково музей та меморіал, у цьому будинку закохані проживали більшу частину свого життя.

Список використаних джерел:

Акторка та продюсерка Енн Гетевей з Брукліну. Світське життя та фільмографія    

By
Anna Moshak
-
0

Їй вдалося завоювати серця мільйонів глядачів завдяки таланту та красі. Про акторку та продюсерку знають завдяки відомим фільмах, а також через світські виходи та неймовірні вбрання. Про життя Енн Гетевей у Брукліні, про її становлення як успішної зірки, особисте життя, більше розповість brooklynka.

Дівчинка з Брукліну

Енн Гетевей народилася у родині юриста Джеральда Гетевея та акторки Кейт Макколі. Саме приклад матері виявився для дівчинки надихаючим. Родина проживала у Брукліні від народження дівчинки і до 6 років. Далі вони переїхали у Мілберн, штат Нью-Джерсі.

Родина Енн Гетевей складалася з 5 осіб, включно з нею: матері, тата, старшого брата Майкла та молодшого – Томаса.

Акторка має цікаве коріння – це суміш ірландського та французького, а також віддалене німецьке та індіанське коріння.

У дошкільному віці, ще проживаючи у Брукліні, Енн навчалася за програмою Монтессорі, після чого пішла у перший клас, який фактично залишався ще дитячим садочком.

З раннього дитинства дівчинку виховували католичкою, акцентуючи увагу на дійсно сильних цінностях. У той час вона хотіла стати черницею, проте у 15 років передумала, адже дізналася про сексуальну орієнтацію старшого брата та ставлення церкви до цього. Згодом, вона повідомляла, що є «неконфесійною християнкою».

Енн Гетевей закінчила середню школу Мілберн, граючи у багатьох шкільних виставах. Вона навіть була номінована на премію «Висхідна зірка Нью-Джерсі» за кращу акторську гру у стінах середньої школи.

Далі було навчання у коледжі Вассар у Покіпсі на спеціальностях «Англійська мова» та «Дослідження жінок», а потім – Школа індивідуального навчання Галлатін Нью-Йоркського університету.

Вже у дорослому віці акторка пригадувала з теплотою це рішення та навчальний заклад, зазначаючи, що це допомогло їй спілкуватися з іншими та по-справжньому вирости у багатьох сенсах.

Сміливість та рішучість у професії

Актори, зазвичай, мають одну-дві відомі ролі, з якими їх потім продовжують асоціювати, пропонуючи грати у подібних роботах. Енн Гетевей стала відомою завдяки ролям у таких фільмах, як «Щоденник принцеси», «Зачарована Елла», «Щоденник принцеси 2: Королівські заручини» (2004). Її рання акторська кар’єра була успішною, проте вона хотіла відійти від цих асоціацій та ризикнути, щоб глядач міг сприймати її по-іншому.

У той час вона знялася у фільмах «Спустошення», «Горбата гора», далі був фільм із Меріл Стріп «Диявол носить Prada», «Стати Джейн», а у 2008 році зірковою стала роль у роботі «Рейчел виходить заміж», за який вона отримала чимало нагород, номінацію на премію «Оскар» за кращу жіночу роль. Тож, можна зробити висновок, що сміливість та рішучість Енн Гетевей була цілком виправданою.

Стиль гри акторки часто порівнюють із Одрі Хепберн (улюблена акторка Енн Гетевей), Джуді Гарленд.

Особисте життя акторки

У 2012 році Енн Хетевей та Адам Шульман одружилися. Подружжя виховує двох синів. Пара має однакові татуювання. Що ж відомо про чоловіка зірки?

Він є співвласником ювелірної компанії James Banks Design. Енн була музою для багатьох фірмових речей компанії Шульмана – це вишукані підвіски-метелики, каблучки, сережки компанії. Ще один цікавий приклад – це вінтажний кулон з лампою. Енн надихнула чоловіка на його створення, коли на довгих зйомках у Лондоні у театрі сказала, що не відчуває світла.

Цікавим є те, що Адам Шульман у минулому працював актором. Його можна побачити у таких фільмах: «Герцоги Газзаррда: Початок», «Західне крило», «Американські мрії». У 2014 році він був продюсером фільму дружини «Пісня перша».

Пара одразу відчула особливий зв’язок. Вони познайомилися через спільних друзів, а до 2009 року вони вже почали з’являтися разом на офіційних заходах. Вони одружилися у Каліфорнії, у Біг-Сурі. Це була закрита церемонія, на якій були присутні приблизно 150 гостей.

А ви знали?

Ось декілька цікавих фактів про уродженку Брукліну.

  1. Доленосною стала роль акторки у сімейній комедії Дісней «Щоденники принцеси». Під час прослуховування майбутня зірка випадково впала із стільця. Проте саме цей прикрий випадок вплинув на результати прослуховування позитивним чином, адже вона отримала роль. Вона була другою для юної зірки (перша – зйомки у серіалі 1999 року «Get Real»), але саме роль у «Щоденниках принцеси» заклали початок для успішної акторської карʼєри.
  2. Акторка Енн Гетевей часто асоціюється із фільмом «Диявол носить Prada», проте мало хто знає, що цю роль спочатку мала зіграти інша. Роль запропонували акторці Рейчел МакАдамс, проте вона відмовилася. Ще один цікавить момент стосується підкладок, які мала носити головна героїня фільму, щоб мати розмір 6. Енн Гетевей розповідала, що зберегла їх.
  3. Акторка відома завдяки ролі Селіни Кайл у фільмі «Темний лицар: Відродження» та «Знедолені». Обидва фільми вийшли у прокат у 2012 році. Початково на ці ролі продюсери розглядали Джессіку Біл, проте ролі дісталися Енн Гетевей.
  4. Енн Гетевей займається благодійністю, підтримуючи різні організації, наприклад, The Creative Coalition, The Step Up Women’s Network, St. Jude Children’s Research Hospital. Окремо хочеться виділити благодійні організації The Human Rights Campaign і The Lollipop Theatre Network, які транслюють фільми важкохворим дітям. Вона є прикладом для інших зірок.
  5. Жінка має чудовий голос (сопрано), який продемонструвала у деяких фільмах, наприклад, у недовгому телесеріалі «Fox Get Real». Тоді їй було 16 років. Вона виступала спочатку із шкільним хором, співала у виставках у Сетон-Холл-Преп у Вест-Оранджі, штат Нью-Джерсі.
  6. У 2001 році журнал People назвав Енн Хетевей однією із найвидатніших зірок, а у 2006 році вона стала однією із 50 найкрасивіших людей світу.

Світське життя

Відома акторка та продюсерка веде активне світське життя. Наприклад, її можна побачити на червоних доріжках, модних показах, а також інших заходах.

Стиль одягу Енн Гетевей завжди привертає увагу преси, її образи стають предметом для обговорень у ЗМІ.

Особисті висловлювання та думки акторки

Є дійсно цікаві цитати акторки та продюсерки родом з Брукліну, завдяки яким можна більше дізнатися про неї. Наприклад, у Голлівуді завжди обговорюється питання ваги. Енн Гетевей розповідала, що у випадку, коли акторка має більше 6 розміру (європейський – 36 розмір), тоді її вже вважають товстою. Зірку завжди обурював цей факт, адже акторка – це про талант, а не про сексуальну привабливість. Вона зазначала, що просто не має часу та бажання виснажувати себе думками про вагу.

Ще у ЗМІ можна було знайти цитату, яка стосувалася віри акторки. Енн Гетевей зазначала, що не може погодитися з декількома позиціями католицької церкви, адже її представники обмежують людину у любові. Йдеться про її старшого брата-гея. Відповідно, вона не може підтримувати ту релігію, яка засуджує її брата та його вподобання.

Чим приваблюють нас знаменитості? Мабуть, це стосується їх неосяжності, успішності, коли їх історії надихають мільйонів людей. Все це, а також стиль Енн Гетевей вже давно став об’єктом для наслідування мільйонів людей з усього світу.

Наостанок хочеться додати висловлювання Енн Гетевей, яке стосується амбіцій зірки. Вона зазначала, що ніколи не прагнула стати найвідомішою, найбагатшою. Її мотивацією було працювати на улюбленій роботі і виконувати її дійсно добре.

Список використаних джерел:

Трагічна історія співачки, моделі та акторки Алії з Брукліну

By
Anna Moshak
-
0

Одні люди можуть прожити довге життя, проте бути далекими від здійснення своєї мрії, а хтось за коротке життя встигає увійти у світову історію. Саме до таких феноменальних осіб музики та кіно відносять Алію, про історію якої більше розповість brooklynka.

Дитинство у Брукліні

Майбутня зірка народилася 16 січня 1979 року у Брукліні, проте вже у 5 років разом з родиною переїхала до Детройта через складський бізнес батька. Її повне ім’я – Алія Дана Готон. Дівчина змалечку любила співати та танцювати.

Навчаючись у Детройтській середній школі образотворчих та виконавських мистецтв, її середній бал дорівнював 4,0. У Детройті, штат Мічиган, вона разом із старшим братом Рашадом відвідували католицьку школу Gesu Elementary. Вже у першому класі талановита дівчинка зіграла в адаптації п’єси Енні.

В 11 років Алія брала участь у телевізійній програмі Star Search, а згодом виступала з Гледіс Найт, легендою R&B.

Ранній успіх та особисте життя

Знайомлячись детальніше з історією життя Алії, складається враження, наче дівчина поспішала жити.

У 12 років вона підписала контракт із Jive Records, а вже у 1994 році отримала визнання.

Вже у 14 років вона випустила перший альбом під назвою «Age Ain’t Nothing but a Number». Його продюсером став чиказький лідер R&B Р. Келлі. Цей альбом розійшовся тиражем понад 1 мільйон копій.

Хочеться розповісти про ще один факт із життя Алії. Йдеться про те, що вона вийшла заміж за продюсера Р. Келлі, коли їй було всього 14 років. На той момент чоловіку було 27 років. Алія заперечувала цей факт, проте було знайдено офіційний документ, що це підтвердив – свідоцтво про шлюб. Пара таємно одружилася у серпні 1994 року, а у свідоцтві про шлюб вік дівчини було підроблено. Вже у лютому 1995 року родині Алії вдалося анулювати цей шлюб.

Завдяки Lifetime «Surviving R. Kelly» були викриті юридичні документи між Р. Келлі та родиною Алії, які стосувалися нерозголошення після анулювання шлюбу. Згідно із угодою, родина Алії не висувала звинувачення у незаконному шлюбі після анулювання, а Р. Келлі у свою чергу продав права на перші три альбоми співачки. Тож, це був фінансовий стимул не розголошувати скандальну інформацію.

У фільмі використовувалася історія Алія, де її зображували як жертву, адже ЗМІ та музична індустрія скандалізували їх шлюб. Багато опитаних описували такий шлюб, як спосіб Р. Келлі уникнути ув’язнення через законний спосіб перебувати у сексуальних стосунках із неповнолітньою особою.

Нагадаємо, співака та продюсера Р. Келлі засудили у Чикаго до 20 років за виробництво дитячої порнографії та спонукання неповнолітніх осіб до сексуальних дій. У іншій справі вже у Нью-Йорку його засудили до 30 років. Висунуті звинувачення стосуються аморальної поведінки чоловіка протягом 1990-х – початку 2000-х років.

У фільмі «Surviving R. Kelly» розповідається, що оточуючі чоловіка закривали очі на його жорстоку поведінку, організовували побачення з неповнолітніми, бронювали їм авіаквитки для приватних зустрічей. Талановита та така юна Алія була частиною цього.

Другий та третій альбоми

У 1996 році вийшов другий альбом Алії під назвою «One in a Million». Цього разу тираж перевищив 2 мільйони копій. У той період співачка стала моделлю Tommy Hilfiger .

Алія постійно відчувала прагнення до розвитку, тож після успішного виходу другого альбому вона почала брати уроки акторської майстерності. Після навчання харизматична та талановита дівчина знялася у таких роботах.

  1. «Ромео повинен померти» (2000). Алія зіграла у ньому головну роль. У фільмі розповідається про боротьбу за переділ влади між китайською мафією та афроамериканським угрупуванням.
  2. У 2002 році через шість місяців після смерті Алії було випущено фільм «Королева проклятих». Це екранізація третього роману з циклу «Вампірські хроніки». Тут теж співачка отримала головну роль.
  3. Її обрали для зйомок на роль З у «Матриці: Перевантаження» та «Матричні революції». Після початку зйомок співачка та акторка загинула, тому її роль дісталася Ноні Гей.

Третя платівка вже була золотою. Співачка разом з командою прилетіли на острів Абако на Багамах для того, щоб завершити третій сингл з альбому  «Rock the Boat». Режисером став Хайп Вільямс.

Трагедія

У 2001 році Алія та сім членів її знімальної групи загинули в авіакатастрофі. Вони якраз поверталися додому зі зйомок музичного кліпу. Через хвилину після зльоту літак розбився, Алія стала однією з шести пасажирів, які загинули одразу на місці події. Ще троє через декілька годин померли.

Американські слідчі розпочали одразу розслідування, щоб з’ясувати, чому відбулася авіакатастрофа і загинуло 9 осіб. Повідомлялося, що ймовірною причиною стала несправність двигуна. Зазначалося також, що перед вильотом пілот стверджував, що літак перевантажений через кількість пасажирів та вагу обладнання. Проте після довгих суперечок пілот здався та погодився на виліт.

Режисер Вільямс оскаржував це твердження, запевняючи, що літак не був перевантажений. Щодо пілота інформація була також неоднозначною. Наприклад, менше, ніж за два тижні до авіакатастрофи, він відмовився від звинувачення у зберіганні креку, спробі продажу викрадених запчастин до літака. Після цього він знаходився на випробувальному терміні, а компанія, з якою він почав працювати за два дні до аварії, тобто Blackhawk, не надала пілоту ліцензії на керування літаком.

Згідно із токсикологічним звітом, зробленим після авіакатастрофи, у крові пілота були виявлені кокаїн та алкоголь.

У книзі Кеті Яндолоні «Baby Girl: Better Known as Aaliyah» зазначалося, що Алія не хотіла летіти на літаку, вона протестувала та вирішила чекати іншого транспорту у таксі. Зазначалося, що перед цим близький член її оточення дав Алії заспокійливе та вже сплячу переніс на борт літака, який через хвилину розбився.

Розслідування підтвердило, що співачка померла внаслідок отримання сильних опіків та удару по голові. Через пережитий сильний шок, постраждало її серце.

Якою запам’ятали Алію?

Вона запам’яталася всім, як талановита, неймовірно красива 22-річна співачка. Її називали «Принцеса R&B». Друзі пригадували Алію як цілеспрямовану, розумну та наполегливу людину. Попри це, в ній була присутня сором’язливість та певна дитячість. Ті, хто працював з нею, завжди пригадували, що це був особливий досвід.

Варто додати, що до трагедії вона мала романтичні стосунки із співзасновником Roc-A-Fella Records Деймоном «Деймом» Дешем. На публіці вона всіляко применшували його роль, проте згодом сам чоловік зізнався, що вони серйозно обговорювали одруження.

Як прощалися з Алією?

Її похорони проходили 31 серпня 2001 року. Вони були закриті для публіки, проте сотні, тисячі шанувальників вишукувалися на Парк-авеню на Верхньому Іст-Сайді Мангеттена, щоб попрощатися із кумиром. ЇЇ труну несли до римо-католицької церкви Св. Ігнатія Лойоли.

Цікавим є те, що у Лос-Анджелесі висів рекламний щит альбому Алії на бульварі Сансетт, що після її смерті став святинею.

Родина важко переносила втрату, смерть дитини стала для батьків сильним ударом. Вони дали їй ім’я, яке у перекладі з арабської мови означало «найвища». Останніми коментарями рідних було:

«У неї завжди все виходило. Цього не мало статися»

Список використаних джерел:

Графиня Мері з Брукліну. Історія світської левиці

By
Anna Moshak
-
0

Жінка народилася у Брукліні, а згодом – вийшла заміж за німецького графа. Для когось історія графині Мері Ноултон фон Франкен-Зірсторпф може здатися казковою, але чи це дійсно так? Більше про це розповість brooklynka.

Життя у Брукліні

Мері народилася у 1870 році, була єдиною дитиною у сім’ї. Відомо, що її батько виготовляв солом’яні вироби. Теж саме можна сказати про дідуся Вільяма Ноултона, сенатора від штату Массачусетс, засновника Капелюшної фабрики Ноултон. Незважаючи на те, що Едвін Франклін Ноултон, батько Мері, мав всі підстави бути задоволеним своїм становищем ,він закінчив життя самогубством 25 жовтня 1898 році. Він вистрілив собі у голову у будинку сестри. Згодом, місцеві газети повідомляли, що чоловік страждав на невралгію.

Родина проживала у Брукліні за адресою Колумбія-Гайтс, 201. Цікавим є той факт, що раніше у тому будинку проживав колишній мер Сет Лоу (роки при владі з 1881 по 1885).

Жінка здобула освіту у Жіночій семінарії (сучасна назва – Школа міс Портер). Це приватна підготовча школа для дівчат для вступу до коледжу, яка заснована у 1843 році у Фармінгтоні, штат Коннектикут.

Цікава інформація про Мері Ноултон

Мері Карпентер Ноултон була членом Колоніальних Дам Америки завдяки своєму походженню та тим предкам, які проживали у Британській Америці. Це відома американська організація, скорочена назва якої CDA. Її членом могли стати лише ті жінки, які походили від одного чи декількох предків, які проживали у Британській Північній Америці у період з 1607 до 1775 року. У Мері Ноултон одним з таких предків був Вільям Уорд, полковник міліції Массачусетсу.

У лютому 1892 року незаміжню міс Ноултон включили до списку представників нью-йоркського суспільства часів Золотого віку «Чотириста», яку багато років очолювала «місіс Астор» (Керолайн Шермерхорн Астор). Цей список був показником найкращих родин Нью-Йорка, а його результати були опубліковані в американській газеті The New York Times.

Після одруження Мері все одно залишалася у престижному списку «Чотириста».

Одруження

У 1890 році Мері Ноултон познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком у Ньюпорті, штат Род-Айленд. Вже через два роки вона вийшла заміж за графа Йоганнеса фон Франкен-Зірсторпф, який був на 12 років її старше. Світська левиця з Брукліну стала графинею.

Що ж відомо про графа? Йоганнес навчався у державному дослідницькому закладі, в Університету Берна. Освітній заклад знаходиться у столиці Швейцарії – Берні, його називали «прусським Оксфордом».

Читача зацікавить інформація щодо статків. Наприклад, на момент шлюбу статок Мері оцінювався у 750 000 доларів. Тож, можна зробити висновок, що наречена була вигідною партією.

Життя у палаці

Подружжя проживало у палаці Жирова у Сілезії. Цей район вважається історичним у Центральній Європі, більша його частина знаходиться у Польщі, проте невеликі частинки розміщуються у Чехії та Німеччині.

Відомими є їх прийоми, на яких були присутні відомі люди. Наприклад, у 1911 році – кайзер Вільгельм II, останній німецький імператор та король Прусії (період правління до моменту зречення: 1888-1918), міністр Карл Великий Тауер, юрист та бізнесмен. У 1914 році шановним гостем подружжя був посол Джеймс Вотсон Джерард III, дипломат та суддя Верховного суду Нью-Йорка.

Діти подружжя

Вони були батьками двох синів, яким вдалося досягнути певного рівня.

Наприклад, граф Едвін, який став членом імперського гусарського полку. Він помер у 1915 році у Франції, у часи Першої світової війни.

Другий син, граф Ганс, одружився із принцесою Елізабет Гогенлое-Ерінген. Дівчина походила з німецької князівської династії, яка раніше керувала територією у межах Священної Римської імперії, поділеної між кількома гілками. Відомо, що граф Ганс втік з Німеччини, залишивши свою дружину, яка «симпатизувала нацистам», покинув дорослих дітей. У 1942 році він одружився з Клотільдою Кнапп після заочного розлучення із попередньою дружиною. Про цю подію повідомлялося у декількох європейських газетах. У пари народився син Майкл.

Хочеться розповісти про жінку, у яку закохався граф, вирішивши вдруге одружитися. Вона походила із скромної каліфорнійської родини, стала брокером з нерухомості, брала активну участь у благодійній діяльності, організовуючи прийоми для таких установ Нью-Йорка: для Хлопчачої атлетичної ліги, Асоціації допомоги розумово-відсталим дітям, для будинку Годдарда. Її історія дійсно нагадує казку, адже вона мала скромне дитинство, походила із простої родини, проте стала дружиною німецького графа.

У цій історії не все так добре, адже статки жінка втратила у тривалій судовій тяганині з дітьми графа Ганса від першого шлюбу, які одразу з’явилися після його смерті. До речі, він помер у 1944 році, відразу після того, як подружжя придбало свій маєток на Лонг-Айленді.

Смерть та статки

Графиня Мері померла у Берліні, їй було 59 років. Син відомого подружжя успадкував дохід від фонду, створеного батьком Мері, розміром у 1 200 000 доларів. Тож, саме так закінчилася історія світської левиці, родом з Брукліна.

Список використаних джерел:

YWCA Brooklyn – опора громади Брукліну. Історія організації, яка бореться за права жінок

By
Anna Moshak
-
0

У кожній громаді має бути така спільнота, як YWCA Brooklyn. Це несектанська громадська організація, яка працює ще з 1890 року. Вона не пов’язана з жодною іншою YWCA у Нью-Йорку, а її діяльність неймовірно важлива, про що й розповість brooklynka.

З чого все починалося? Роль Гаррієт Джадсон

У грудні 1887 року тридцять ініціативних бруклінських жінок зібралися для заснування Асоціації молодих жінок-християнок. Їх метою було забезпечення молодих жінок можливостями для професійного навчання та спілкування, відпочинку, безпечних місць проживання. Першою президенткою Асоціації молодих жінок-християнок була Гаррієт Джадсон. Впливова жінка Брукліну закінчила The Packer Collegiate Institute, після чого приєдналася до групи бруклінських жінок, які виступали за створення YWCA Brooklyn.

Тут важливо уточнити, що початковою метою створення YWCA було забезпечення безпечного місця для зустрічей молодих, самотніх жінок, яких на той час все більше приїздило до міста на роботу. Організації вдалося досягнути цієї мети та піти далі, розширивши програми та їх можливості. Гаррієт Джадсон швидко це зрозуміла, тому зайнялася із однодумницями пропагуванням та збором коштів для нової, великої будівлі, яка стала б для багатьох жінок безпечним рішенням – доступним житлом.

Така будівля відкрилася у 1913 році на вулиці Невінс, була названа резиденцією Гаррієт Джадсон. У 1912 році жінка успадкувала після смерті чоловіка великі статки, які використовували задля благодійності до 1922 року (дата смерті Гаррієт Джадсон). Резиденцію Гаррієт Джадсон YWCA продала у 1969 році.

Історія YWCA Brooklyn

У 1890 році YWCA Brooklyn заснували першу державну Школу практичного медсестринства у країні. Це стало важливим кроком, завдяки якому жінки отримали доступ до безпечної карʼєри медсестер. Курс підготовки медичних спеціалісток був розроблений першочергово для того, щоб навчати жінок для опанування навичок догляду вдома. У 1892 році відбувся перший випуск, а останній – у 1971 році.

У 1899 році було засновано Бюро зайнятості (воно діяло до середини 20 століття), де роботодавці могли розміщувати актуальні вакансії. У той час YWCA Brooklyn могла запропонувати дійсно багато типів занятості, а також курси, за допомогою яких можна було здобути важливі навички для цієї занятості. Наприклад, йдеться про курси художньої майстерності, стенографії, машинопису, пошиття одягу, тощо.

 У 1903 році було засновано Афроамериканську філію, яку місцеві сприйняли з опором та обуренням. Перше місце розташування філії знаходилося на Lexington Avenue, але потім філія переїхала на Ashland Place.

Під час Першої світової війни жінки навчалися працювати завдяки організації на нетрадиційних роботах у Бруклінській військово-морській верфі.

На початку 20 століття організація забезпечила житлом тисячі жінок-іммігранток, які прибули через острів Елліс.

Вже у 1943 році YWCA Brooklyn стала першою громадською організацією у країні, якій вдалося інтегрувати свої програми, резиденції за расовою ознакою. Це була дійсно історична подія. Інтеграція резиденцій відбулася у 1946 році.

Центр для жінок у кризовій ситуації

YWCA Brooklyn у 1941 році, добре розуміючи, з якими труднощами, проблемами зіштовхуються малозабезпечені жінки та дівчата, започаткували перший у країні Центр для допомоги у кризових ситуаціях. Були запущені програми для постраждалих від домашнього насильства, засновано Центр розвитку дитини.

Крім багатьох вдячних жінок, YWCA Brooklyn отримала ще й нагороди. Наприклад, у 1994 році були відзначені програми жіночого здоров’я.

Громадський центр «Соціальна справедливість» є важливим активом для громади міста. Щороку понад 25 000 учасників долучаються до безкоштовних програм задля створення інклюзивного та справедливого суспільства. До того ж, співробітники центру допомагають іншим некомерційним та громадським організаціям у об’єднанні спільноти, а саме надають безкоштовні та субсидовані офісні приміщення. Це допомагає у проведенні зустрічей чи організації та впровадження нових програм.

Аналізуючи діяльність центру, важливо виділити декілька важливих тез.

  1. Діяльність YWCA Brooklyn багатогранна, адже охоплює широкий спектр, виходячи далеко за межі традиційних соціальних програм. Наприклад, організація надає платформу для діяльності різних громадських організацій: від соціальної справедливості до культури.
  2. Організація сприяє розвитку зелених зон у місті, де містяни зможуть не лише працювати, але й якісно відпочивати. Завдяки цьому вдається створити більш здорове та приємне міське середовище.
  3. Важливим культурним центром є відреставрований театр YWCA Brooklyn, де регулярно проходять концерти, виставки, діячі ставлять театральні постановки.
  4. Понад 100 громадських організацій щороку використовують ресурси організації. Аналізуючи це, можна сказати, що YWCA Brooklyn дійсно має вплив на життя міста.

Коледж для дівчат та розвиток лідерства

Це комплексна навчальна програма від YWCA Brooklyn LEAD, тривалістю в рік, завдяки якій можна підвищити результати навчання, а також розширити економічні можливості.

Організація прагне дати майбутнє дівчатам з бідних громад завдяки підтримці та ресурсам, необхідним протягом всієї середньої школи. Йдеться про 10 клас, коли можна докласти максимум зусиль, щоб вступити до того коледжу, до якої дівчина мріє.

Позитивно й те, що учасниці програми отримують допомогу у виконанні домашніх завдань, у підготовці до стандартизованих тестів. Дівчата отримують покрокові інструкції щодо подання заявки у коледж, дізнаються про варіанти оплачуваного стажування.

У середньому учасниці програми покращують свої результати SAT на 100 та більше балів.

Громадський простір

Він знаходиться у центрі Брукліну, де знаходяться відремонтовані офіси площею у 30 000 квадратних футів. У приміщенням проходять важливі заходи, зустрічі, навчання. Учасники YWCA Brooklyn прагнуть сприяти миру та справедливості, свободи та гідності для всіх. Діяльність організації допомагає в об’єднанні громади Брукліна.

Робота YWCA Brooklyn

Громадська організація працює у таких напрямках:

  • ліквідація расизму або расова справедливість;
  • розширення прав та можливостей жінок;
  • просування ідей миру, справедливості, свободи та гідності для всіх.

Це лише загальні напрямки, проте діяльність організації є набагато ширшою. YWCA Brooklyn ще з 1890 року перебуває в авангарді боротьби за соціальну справедливість та гендерну рівність.

Всі ті, хто пережив гендерне насильство, може отримати завдяки роботі організації притулок. До того ж, в організації можна проконсультуватися з адвокатом.

Співробітники організації боролися проти тиску забудови задля збереження культової будівлі у центрі Брукліна. Завдяки цьому понад 300 малозабезпечених жінок знайти свій дім, більшість з них були бездомними чи зазнавали насильства. У будівлі розміщуються також офіси, приміщення для зустрічей представників некомерційних та громадських організацій Брукліна.

Тож, робота YWCA Brooklyn дає всі можливості малозабезпеченим дівчатам та жінкам міста покращити своє життя. Співробітники щоденно працюють для розширення прав, можливостей дівчат та жінок, а на їх сайті зазначено:

«Ми щодня працюємо, щоб вирівняти умови гри для всіх мешканців Брукліна»        

Список використаних джерел:

Історія Анни Хаддад, власниці студії йоги у Брукліні ONEYOGAHOUSE

By
Anna Moshak
-
0

У всьому світі відчутною є зростання популярності йоги. Регулярні заняття допомагають підтримувати чудову фізичну форму, зменшують болі у спині, шиї, суглобах. До того ж, такі заняття є дієвим способом боротьби зі стресом, тривогою та депресією. Про одну з таких студій йоги, а саме ONEYOGAHOUSE, більше розповість brooklynka.

З чого все починалося?

Засновницею та викладачкою студії йоги ONEYOGAHOUSE у Брукліні є Анна Хаддад, головною концепцією якої є єдність. У студії кожний зможе стати частиною духовної подорожі та відчути сутність йоги.

Тож, хто така Анна Хаддад? Вона з родиною у юному віці емігрувала до Америки. Тоді все було для неї чужим, проте вона прагнула зберегти ідентичність та автентичність.

Жінка розпочала свій професійний шлях на Уолл-стріт. Понад 13 років вона пропрацювала у Merrill Lynch, Lehman Brothers і Soros Fund Management. З 2000 року Анна Хаддад вивчала йогу, це було чудове доповнення до тхеквон-до. Відомо, що у 2004 році вона отримала другий ступінь чорного поясу.

Після цього вона наважилася, попри страх, відкрити власну справу. Їй допомогла віра у себе, а також у те, що на її шляху обов’язково зустрінуться потрібні люди. Саме тоді було засновано студію йоги ONEYOGAHOUSE, яка знаходиться за адресою: 90 Furman St, Brooklyn, NY 11201. Це район Дамбо. Для Анни Хаддад це не просто студія йоги, а спільнота творців форми, розширювачів енергії та маніфесторів руху, які знаходяться у серці Брукліна та Монтока.

Варто зазначити, що Анна Хаддад є амбасадоркою брендів одягу lululemon та Sakara Life.

Захоплення Анни Хаддад

Для жінки, крім йоги, найбільшими захопленнями є подорожі та провідні ретрити по всьому світу. Це набагато більше, ніж заняття. Насправді, це стосується виходу із зони комфорту, спілкування з новими людьми, це побудова спільноти. Під час подорожей та ретритів їх учасники зосереджуються на свідомій частині розуму. На думку Анни Хаддад, це священний час, коли можна поглянути на всю картину і зрозуміти, що є справжнім.

Жінка любить Бруклін, а її улюбленим місцем для відпочинку є парк Бруклін Брідж, який знаходиться позаду її студії. Вона пригадує, що це місце особливе, адже тут їй чоловік зробив пропозицію. Вони змогли побудувати свій дім, одружитися, а згодом – заснувати другу студію йоги з неймовірними краєвидами на Бруклінський міст, горизонт Нью-Йорка та Статую Свободи. Це місце символізує такі базові, важливі речі, як красу та свободу, достаток, можливості, мир та любов.

Студія йоги та зручності

Кожна деталь впливає на настрій та атмосферу занять. У студії йоги ONEYOGAHOUSE це добре розуміють, тому гарантують наступні зручності:

  • інфрачервоне тепло, систему очищення повітря та ароматизатор;
  • приватні гардеробні для максимальної зручності. Доступні окремі суміжні роздягальні з туалетним столиком;
  • клієнти студії йоги можуть безкоштовно взяти килимки для йоги, а також валики, ковдри, магічні кола, тощо;
  • студія йоги пропонує якісні лінійки догляду за шкірою, одяг спільного бренду, а також книги. Комплексний підхід дозволить отримати найкращий результат;
  • зручно й те, що після занять можна придбати напої, а поруч біля студії знаходиться парк Бруклін Брідж із неймовірними краєвидами на набережну, де можна прогулятися та відчути зв’язок з природою.

Заняття: які бувають класи?

Вчителі та заняття є різними, проте сучасний досвід йоги заснований на традиціях. Це практики, після яких залишаться динамічні враження, натхненні лініями йоги Хатха, Аштанга, Айенгара та Катона. Є багато класів у студії йоги ONEYOGAHOUSE, важливо обрати саме той варіант, який підійде вам.

  1. Вогняний клас – гаряча йога, наповнена рухом та акцентом на виконання функціональних вправ.
  2. The Restored ONE: Yin + Restorative. Це клас, де можна сповільнитися та відновити сили, використовуючи опори для підтримки положення тіла протягом певного періоду.
  3. The Centered ONE: Pilates Fusion. У цьому класі можна виконати вправи, завдяки яким підтягнуться м’язи преса, сідниці. Тіло завдяки вправам стане сильнішим та більш підтягнутим.
  4. THE SCULPTED ONE: Yoga Sculpt. Заняття у такому класі тривають 45 хвилин, під час яких поєднуються кардіотренування, пліометрика, веселі ритми. Завдяки таким заняттям можна сформувати кожну групу м’язів.
  5. Цікавим є клас для найменших – це дитяча йога з музикою. Це розвага, поєднана з користю. У цьому класі створена неймовірна атмосфера, де діти здобувають впевненість у своїх діях та свободу.

Це лише декілька прикладів, на офіційному сайті студії йоги можна більше дізнатися про доступні класи та розклад занять у Брукліні.

Магія ONEYOGAHOUSE

Анна Хаддад пишається своєю справою. Вона відчувається гордість за те, що пішла на великий ризик, залишивши прибуткову кар’єру на Уолл-стріт, щоб працювати на себе. Відомо, що Анна Хаддад викладає масову йогу, медитацію, співпрацюючи з Lululemon і Brooklyn Bridge Park Conservancy. Таким чином, 21 червня 2024 року вдалося відсвяткувати Міжнародний день йоги.

Тож, ONEYOGAHOUSE – це успішна та розкішна студія йоги у Брукліні. Естетика цієї студії допомагає відвідувачам відчувати спокій та безтурботність. Тижневі ретрити від студії проводяться по всьому світу.                                                

Список використаних джерел:

Сестра Джорджіанна Глоуз. Історія про монахиню-відступницю

By
Anna Moshak
-
0

Це відома жінка у Брукліні. Її називали монахинею-відступницею, активісткою, керівницею організації та інформаторкою у скандалі про сексуальне насильство. Більше про все це розповість brooklynka.

Хто така сестра Глоуз?

Вона народилася 1 грудня 1946 року у родині нащадків словацьких іммігрантів. Батьки Джорджіанни Інес Глоуз жили у Квінзі та працювали наглядачами багатоквартирного будинку. У віці 5 років дівчина заразилася на поліомієліт. Їй довелося вчитися ходити та знову опановувати базові навички. Це стало хорошим уроком для Глоуз – ніколи не давати фізичним хворобам гальмувати її.

Джорджіанна Глоуз закінчила середню школу, після чого приєдналася до Домініканського ордену. Спеціалізацію з філософії вона здобула у коледжі Моллой у Роквіль-Центрі.

Далі вона навчала католицьких школярів. У цей період відбувався жіночий визвольний рух, а американських священників не вистачало. Тоді сестра Глоуз могла взяти на себе пастирські обов’язки. Так і вийшло, це був незвичайний експеримент, адже на початку 1970-х років вона і ще дві черниці були призначені у St. Michaels-St. Edward для допомоги виконувати пастирські обов’язки. Це було незвично, адже полягало у відході від традиційної роботи – від викладання. Церква була побудована у 1891 році. Сучасні жителі Брукліна вже не побачать її, адже будівля зникла.

У 1969 році вона покинула монастир у Форт-Грін, приєднавшись до St. Michaels-St. Edward Church. Крім служіння, вона не забувала про навчання. Наприклад, наступною освітньої сходинкою стало здобуття ступеня магістра у Хантер-коледжі та докторську ступінь із соціального забезпечення у Міському університеті Нью-Йорка. Темою її дисертації був інституційний расизм. Це проблема, з якою часто зіштовхуються афроамериканські католицькі черниці.

Все це допомогло Джорджіанні Глоуз досягнути неабияких успіхів. Йдеться про те, що її призначили головою відділу соціальних служб у Технологічному коледжі Нью-Йорка, а також президенткою національного консорціуму соціальних служб.

Скандал

Сестра Глоуз та ще дві сестри-черниці повідомили єпархію про ймовірне жорстоке поводження священника з неповнолітніми. Пізніше оприлюднили звинувачення, а інформаторки, у тому числі й сестра Глоуз, потрапили в епіцентр скандалу. Їй вдалося те, на що більшість ніколи б не наважилася – вона розкрила сексуальне насильство у стінах католицької церкви.

Як пригадувала сестра Глоуз, це був один із найгірших моментів у її житті. У 1993 році вони із сестрою Батлер дізналися про те, що священники в їхній парафії піддавали сексуальному насильству над дітьми. Це був болючий удар.

У 1996 році три черниці (разом із сестрою Глоуз) виступили з публічним повідомленням про те, що сталося. За їх словами, сексуального насильства зазнали хлопчики-підлітки в парафії Форт-Грін. У відповідь на це повідомлення Бруклінська єпархія на чолі з єпископом Томасом В. Дейлі запевнили, що їх відповідь буде серйозною та агресивною.

Після висунутих звинувачень лише один священник зізнався у розбещенні дитини. Єпархія змусила його відмовитися від своїх обов’язків у парафії. Він переїхав до Флориди та більше не міг працювати священником.

Проблема полягала у тому, що монахинь ніхто не повідомив, як і потерпілого. Правоохоронні органи також не були задіяні у процесі. Справа залишила по собі гіркий слід, збільшивши дистанцію між представниками єпархії та черницями. Напруга між представниками церкви лише зростала.

Один із постраждалих, Карлос Круз, досі не хоче вибачень та не планує подавати позов. Він має родину, працює, але досі страждає від депресії, безсоння, періодичних нападів тривоги та паніки.

Некомерційна організація – опора в районі Форт-Грін

Жителі Брукліну добре знали жінку. Вона залишила свій монастир Св. Домініка з Амітивілля, щоб жити серед бідних. Саме тут, в Fort Greene Strategic Neighborhood Action Partnership, бездомні отримували допомогу. Організацією керувала Джорджіанна Глоуз, бездомні знали її не як черницю, а як доктора Глоуз, адже жінка мала докторський ступінь. Притулок могли знайти:

  • матері, які отримували соціальну допомогу;
  • батьки з умовно-достроковим звільненням;
  • бабусі, дідусі, яким доводилося виховувати своїх внуків.

У притулку сестри Глоуз можна було смачно поїсти, зустріти з індичкою День подяки, приєднатися до груп підтримки, відвідати уроки комп’ютерної грамотності. На сайті організації виділено окремо розділ «Пам’ять 28.04.2020», присвячена Джорджіанні Глос, лідерці спільноти Форт-Грін.

Організація заснована у 1996 році задля задоволення критичних потреб містян, знаходиться за адресою: 324 Myrtle Ave. Brooklyn, New York 11205. Тут вирішують чотири сфери проблем: адекватне житло, освіта, економічний розвиток, доступна медицина.

Проєкт відновлення

У 1990-х роках жінка була однією із засновниць Проєкту відновлення Мірт-авеню (скорочено – MARP), де пропрацювала понад 20 років. Вона прищеплювала одну із важливих цінностей – турботу.

Щоденний приклад та вдале керівництво допомогло MARP стати громадською організацією.

Пам’ять про сестру Глоуз

Сестри Глоуз не стало 28 квітня, їй було 73 роки. Вона померла у Бруклінському лікарняному центрі від ускладнень коронавірусу. Її згадують як співчутливу та віддану людину, чий вплив виходив далеко за межі заснованою нею спільноти.

Список використаних джерел

1234Page 1 of 4

© Copyright 2023-

...