На розі вулиць Сент-Джонс та Бедфорд-авеню у Брукліні знаходилася середньовічна фортеця, яка цікавила всіх тих, хто проїжджав повз. Йдеться про монастир черниць-кармеліток, про який більше розповість brooklynka.
Історія монастиря
Відомо, що цей монастир заснували у 1907 році шість молодих черниць, які приїхали з іншого монастиря у Порт-Табакко (штат Меріленд). Саме там був заснований перший у країні монастир у 1790 році. Саме тому монастир у Брукліні успадкував спокійну сталеву рішучість, відданість минулому.
Спочатку монастир Богоматері на горі Кармель і Св. Йосифа розміщувався у старому будинку. Його називали особняком Макканна. У тому районі здебільшого знаходилися ірландські та італійські католики.
Цю будівлю замінив триповерховий монастир із дзвіницею та шпилем, який побудувала у 1920-х роках Гелен Мортон. Жінка була донькою Леві П. Мортона, губернатора Нью-Йорку та віце-президента за часів перебування на посаді президента Бенджаміна Гаррісона. Сестра Гелен Аліса вмирала, але перед смертю бачила видіння святої Терези. Тереза запитала Алісу, чи та побудує її монастир. Тож, міс Мортон дала гроші на це.
Це був неймовірний монастир із вітражним куполом над каплицею. Та час вніс корективи у всю цю красу та колишню велич.
Таємниці
В оцифрованій статті 1996 року The Times зазначалося, що відомо, хто живе у монастирі, їх умовний розпорядок, проте відчуття таємниці все рівно є. У монастирі живе священник, який відправляє сестер на світанку на месу. Приходять парафіяни, які приносять рибу, фрукти, іноді спілкуються.
Причиною такої загадковості є життя бруклінських черниць у повній ізоляції, подібно до того, як це було на початку 16 столітті. Якщо порівнювати інші монастирські ордени, то це один з останніх, хто практикує саме такий давній спосіб. Важко уявити, що черниці, які десятиліттями жили у монастирі, не бачили містян.
Відштовхуючись від інформації, зазначеної у статті The Times, дивує той факт, що навіть священник монсеньон Гі Дж. Пуглізі, який шість ранків на тиждень відвідував бруклінських черниць, не може бути впевненим у їх кількості та діапазоні їхнього віку.
Спілкування з черницями відбувалося через «поворот», тобто обертову дерев’яну шафу, виготовлену у формі бочки. Цікаво, що у Середньовіччі її використовували для передачі товарів до монастирів, проте така практика зникла ще у 1960-х роках у зв’язку з прийняттям відповідних ватиканських реформ.
Бруклін – особливе місце
Кармелітка з Балтімора, експертка в історії ордену сестра Констанс Фітццджеральд зазначала, що Бруклін є особливим класом, адже саме тут можна поринути у минуле. Для цього достатньо увійти у кімнату для повороту. Це відбувається наступним чином:
- парафіяни завчасно пишуть благання про молитву чи беруть сумку з продуктами;
- далі вони проходять через ворота, передпокій та заходять у невелику вітальню;
- благання або продукти (або те й інше) парафіяни кладуть у поліровану дубову бочку, наполовину занурену у цеглу;
- бочка обертається, щоб черниця з іншого боку могла взяти покладені предмети.
Іноді могла зав’язатися дуже коротка розмова, адже згадка про напис над «поворотом» швидко її перериває:
«У домі Божому говорити про Нього або ні про що не говорити»
У той час, коли черниці вже ставали більш активними, прагнули змінити свій імідж та стереотипи стосовно себе, бруклінські черниці й далі закривались від світу. Вони вірили, що лише так можна бути відданими єдиній місії – молитві.
Варто зауважити, що містян лякало це місце. Діти боялися кинути м’яч об стіну, граючись якомога далі.
Життя черниць
Про їх щоденний розклад можна більше дізнатися на сайті монастиря. Наприклад, о 5:00 лунають плескачі, щоб розбудити сестер для молитви. Вже о 5:30 хор читає хвалу, далі сестри мали відслужити ранкову частину Служби Божої. Вони вірили, що ця щоденна процедура зробить день святим.
О 6:30 черниці причащалися, а решту дня проводили практично у цілковитій тиші. Такою була інформація у 1996 році, проте сучасні черниці до 8:15 моляться, проходить Свята Вервиця, Свята Жертва Меси та подяка, лише після цього їх чекає легкий сніданок.
Їх щоденними справами були відповіді на листи, домашні обов’язки. Вони молилися переважно наодинці у своїх келіях (кімнатах) або разом. На відпочинок відводиться одна година – з 13:00 до 14:00 та з 19:30 до 20:30. О 22:30 сестри усамітнюються у своїх келіях, а після отримання нічного благословення – відпочивають у Пресвятому Серці Ісуса.
Згідно з їх обітницями, вони не можуть нічого просити, тому від єпархії Бруклін-Квінс не отримують допомоги. Бруклінські черниці всіляко залежали від доброти колишніх та діючих парафіян сусідніх церков.
Сестри продовжують носити одяг з товстої коричневої вовни та сандалі. Так робили їх попередниці, починаючи з 1907 року.
У багатьох інших монастирях черниці створювали онлайн-сторінки, купували авто для відвідувань конференцій, але цього точно не можна було сказати про бруклінських черниць, у яких на той час не було радіо чи телевізора. Навіть під час візитів Папи черниці не залишають територію монастиря. Винятком могла стати невідкладна медична допомога.
Після смерті черниці її ховають у склепі під вівтарем, чи на зарослій кленами, сикоморами землі.
Переселення кармеліток
У 2021 році вийшла стаття про переселення кармеліток з Брукліна. Черниці зауважували, що нічні вечірки у Гайленд-парку, які проходять по сусідству з ними, заважають молитовній роботі. У вихідні дні ця зона є нічним магнітом для підлітків та молоді, розвивається кримінальна діяльність (бійки), люди вживають алкогольні напої та слухають голосно музику. Все це стало причиною того, що кармеліти планують переїхати. Вони висловили своє бажання побудувати монастир у єпархії Скрентон, штат Пенсільванія, на подарованій ділянці у 13 акрів.
Ще однією причиною переселення стала діяльність практикуючих сантеріїв. Відомо, що вони проводять ритуали, включно з жертвоприношенням тварин, наприклад, курей. За стінами монастиря можна знайти кістки тварин, а також імпровізовані вівтарі, статуї. Вони переконані, що у монастирі та поблизу нього є духовна сила. Натомість, черниці бачать у цьому зло.
Попри те, що єпископ ДіМарціо засмучений відходом черниць-кармеліток, проте він розуміє їх бажання. Дійсно, оточення монастиря не є тим місцем усамітнення, яке їм потрібно.
Нова громада
Кармелітська громада у Пенсільванії планує створити покоління монастирських сестер. На сайті монастиря Богоматері з гори Кармель і Св. Йосипа зазначалися особливості нового монастиря.
- Проєкт виконаний в іспанському кармелітському стилі, згідно із зразком Авіли.
- Монастир вибудований з каменю у класичному стилі.
- Монастирський корпус розрахований на життя 24 черниць, а каплиця – на 148 відвідувачів.
- У новому монастирі буде присутнє обладнання для випікання облаток.
Сучасні містяни часто запитують, то хто ж такі кармелітки? Це сестри-монахині, які присвячують Богу всю себе, тобто вони жертвують своє життя молитві та покаянню за добро Церкви її пастирів, за спасіння душ. Наприклад, Св. Єлизавета від Трійці зазначала, що у кармеліток немає нічого, крім Бога, і є, водночас, все.
У монастирі черниці-кармелітки живуть бідно, займаються фізичною працею, моляться та практично повністю залежать від милостині для свого існування. Вони покладаються на Бога, вони відокремлені від світу самотністю, тишею, фізичною працею, покорою та любов’ю до своїх сестер.
Список використаних джерел: