Вперше слово «фемінізм» виникло у французькій та нідерландській мовах у 1872 році. Пізніше воно поширилося по всьому світу, зокрема в Америці. У різний час і під впливом різних обставин причини для боротьби у феміністок були різні. Одні боролися за право жінок голосувати, інші за право вчитися та працювати із зарплатою нарівні чоловіків, треті за сексуальну свободу.
У 21 столітті, коли у більшості країн права жінки та чоловіки рівні, феміністки займаються більш поглибленим процесом вивчення формування проблем жіночого стану у світі. Однією з таких є Сьюзан Губар. Більше на сайті brooklynka.com.
Орієнтація на жінку
Сьюзан Губар народилася в Брукліні у 1944 році. Дитинство майбутнього борця за феміністичні ідеї було звичним. Школа, друзі, дитячі захоплення. В юності Сьюзан багато вчилася. Першим вона закінчила Міський університет Нью-Йорка у 1965 році. Згодом, у 1970 році в цьому виші з’явилася Феміністська Преса — незалежне видання, яке опублікувало матеріали щодо проблем соціальної та статевої справедливості. Її створили, як противагу всім літературним кліше та стереотипам щодо жінок. На жаль, це було вже після випуску Сьюзан із коледжу.
Головним предметом вивчення в університеті вона обрала англійську літературу. На цьому її навчання не зупинилося. Сьюзан Губар мала ступінь магістра університету Мічігану і докторський ступінь Університету Айови. Після такого тривалого навчання Сьюзан пішла викладати. Головною темою не лише її роботи, а й усього життя було місце жінки у цьому світі. В Університеті Індіани вона викладала англійську мову та жіночі дослідження. Через призму літератури та жінки в ній, вона намагалася зрозуміти цей світ. Вона мала особливий підхід до аналізу літератури через основи фемінізму.
На становлення її світогляду та в цілому утворення аналізу творів, який був би орієнтований суто на жінку та її роль, вплинули багато вчених-феміністок. Ключовими з них є Сандра Гілберт, Адрієнн Річ, Елейн Шоуолтер, Кейт Міллетт, Люс Ірігарей.
Сама суть поняття “орієнтованість на жінку” передбачає під собою врахування досягнень жінок. У світовій літературі є десятки підтверджень класичних та популярних творів, де все зроблене жінкою знецінюється. Її роль зводиться до якихось біологічних особливостей і не більше. Так і у реальному світі. Особливо у світі науки. Досягнень жінок менше не тому, що вони не такі розумні, а тому, що їх не сприймають серйозно і недооцінюють.
Оскільки Сьюзан Губар була професором в англійській літературі, то проблему «орієнтованості на жінку» вона вивчала саме в літературі. Вона намагалася знайти прояви жіночого голосу в літературі та подіях, що описуються. Через літературний світ вона розуміла ким були жінки в ту чи іншу епоху і як до них ставилося суспільство. Яке місце їм відводилося.
Губар та Гілберт
На початку 1970-х років Сьюзан Губар та Сандра Гілберт разом працювали в Університеті Індіани. Там вони викладали курс жіночої літератури. Оточивши себе цією темою вони написали спільну роботу, яка прославила їх у світі феміністичної літератури та вивчення ролі жінки – «Божевільна на горищі». Цю роботу в 21 столітті віднесли б до жанру нон-фікшн, який стає дедалі популярнішим. Але навіть тоді її змогли гідно оцінити. Робота була номінована на премію Національного гуртка книжкових критиків та Пулітцерівську премію.
У своїй науковій роботі Губар та Гілберт посилалися на аналіз робіт Мері Шеллі, Джейн Остін, сестер Бронте, Емілі Дікінсон та інших британських та американських письменниць 19 століття. Коли подруги розпочинали свій аналіз, вони мали зовсім іншу мету. Хотіли визначити естетичну складову жіночої літератури, але несподівано натрапили зовсім на інше, а саме на нестабільне становище жінок-письменників у світі. Здавалося б, що світ літератури він не має таких жорстких забобонів та кордонів як світ науки, але навіть там роботи жінок сприймали не так серйозно. Навіть у жанрі драми.
Вивчаючи роботи авторів-чоловіків, у творах яких фігурували жіночі образи, їх репрезентували у спотвореному вигляді. Або ж їх взагалі приглушали для вигоди чоловічого образа. Тобто, принижували їхню роль у картині світу та їх досягнення. І це настільки сильно просочило матерію літератури, що навіть жінки-автори 19 століття допускали таку ж помилку. Вони йшли на поводу вже створеної чоловіками моделі жіночого образу.
«Нічия земля»
«Нічия земля» – це трилогія продовження «Божевільної на горищі». У новій роботі Губар та Гілберт оцінювали боротьбу між двома статями з погляду фемінізму. Вони розглядали літературні твори, де протиставлялися дві статі та намагалися подивитися на них під іншим кутом. Для точніших і різнобічних результатів вони брали до уваги як роботи чоловіків, так й жінок — письменників.
Крім написання своїх власних робіт, Губар також була співредактором Антології жіночої літератури Нортона. Разом з однодумцями, і все тієї ж Гілберт вона зібрала в одній книзі всі твори художньої літератури, написані жінками. У їхню вибірку увійшли найбільш значущі твори на їхню думку. У другому та третьому виданні все та ж ідея розкривається з боку расових, релігійних, соціальних, культурних та соціально-економічного походження жінок.
Губар і Гілберт включили до антології авторів середньовіччя, 17, 18, 19 століть, літератури епохи рубежів. Оскільки Губар цікавили раніше письменниці саме 19 століття, тому в свій список вона включила таких авторів як Меррі Шеллі, Джордж Еліот, сестри Бронте, Флоренс Найтінгейл, Луїза Мей Олкотт та інші. Більшість цих авторів є частиною шкільної програми, і як наслідок впливають на формування образу жінки в підліткових умах.
Зроблену ними працю гідно оцінили. Антологія під редакторством Губар та Гілберт стала невіддільною частиною на курсах жіночої літератури. У цій роботі, як і в попередніх, Губар намагалася знайти зв’язок і зрозуміти, чи завдало шкоди чоловіче бачення жінок авторам – жінкам. Чи спромоглися створені ними стереотипи вплинути на самовизначення жінок.
Расова проблема
Крім конкретного місця жінки, її ролі та всіх кліше, які будь-коли були створені в літературі стосовно жінок, Губар розглядала «орієнтованість на жінок» через основу расової проблеми. Вона написала наукові роботи «Зміна раси» та «Критичний стан». У цих роботах вона торкалася теми міжрасового мистецтва та виявлення в них проблеми, яка створювала суперечки між мистецькими творами авторів різних рас. У цих наукових працях, вона оцінювала як художні твори, так й публічні виступи, аналізувала соціальні ситуації та оцінювала як, одна раса ховалася за поведінкою іншої. Таке маскування можна було спостерігати в літературі, коли автор пише про життя іншої (не своєї) раси, коли білошкірі копіюють поведінку темношкірих, наприклад. Таку поведінку Губар назвала глузуванням над расою чи заздрістю. Мовчазним визнанням того, що в одній расі є речі, яких не вистачає іншій расі.
У 21 столітті шум феміністичної хвилі почав стихати. Звідусіль Губар чула, що фемінізм застарів, це не модно. Але вона таких заяв не поділяла. Навпаки, закликала всіх вкотре подивитися на основи фемінізму.
За всі свої дослідження та роботи її відзначили нагородами Національного фонду гуманітарних наук, Фонду Гуґґенхайма. Бувши стипендіатом Прінстонського університету, вона написала книгу «Поезія після Освенцима: згадуючи те, чого ніхто ніколи не знав».
У 2008 році Сьюзан Губар захворіла на рак та полишила роботу. По собі вона залишила безліч робіт, які стали найбільш значущими у світі феміністичної літератури та наукових досліджень у цій галузі.